Влітку 1914 р. буржуазія й імперіалізм, які готували арсенали для неминучого конфлікту, також пожинали плоди дуже напруженої пропагандистської та ідеологічної роботи пролетаріату в конкретних національних реаліях. Заклик був зрозумілим: інтернаціоналістичні принципи, класова належність і класова боротьба як розрізняючі елементи та головні критерії політичних дій, що вищі за будь-яку національну приналежність і будь-яку мотивацію буржуазії для своїх воєн, усе це, щонайбільше, можливо було терпіти в часи миру і відносно стабільного життя капіталізму, але не тоді, коли сварка між буржуазними інтересами досягла кульмінаційного моменту великого зіткнення.
Союз робітників проти загальнокласового гніту, за межі національних розколів і бар’єрів, повинен був бути зведений до гасел зручності, проголошеним тоді, коли він не міг завдати великої шкоди капіталістичним інтересам, їхнім державам і їхнім батьківщинам, але від нього повинно було негайно відмовитися, коли батьківщина закликала до масової мобілізації для поділу міжнародних ринків і поділу сфер впливу між владами. Німецьким робітникам казали, що вони повинні захищати батьківщину культури і досягнення націонал-соціалізму від ретроградної царської тиранії та британського i французького імперського насильства.
Російським робітникам було проголошено, що війна ведеться проти варварського німецького мілітаризму. Британському пролетаріату було сказано, що він має стати на бік колиски парламентської демократії і захищати самовизначення «бідної Бельгії» від жорстокості Центральних держав. Перед французькими трудящими масами було покладено завдання захистити батьківщину свободи від гунів. По-друге, італійські робітники та селяни були кинуті у величезну бійню в ім’я завершення епохи Відродження.
Настала також черга американських пролетарів зануритися в багно окопів в ім’я молодої зоряно-полосатої демократії. Вся буржуазія, весь імперіалізм мали свій арсенал «прогресивних» причин прив’язати експлуатований клас до національної справи, вимагати його крові. Не було жодної капіталістичної, імперіалістичної центральної нації, залученої до конфлікту, яка б не представляла себе нападеною, загрозливою, несправедливо спровокованою, узаконеною найсвятішими виправданнями військового протистояння.
Важливим, що їх усіх об’єднало, було заперечення загального імперіалістичного характеру війни. Сьогодні, в умовах української кризи, чи маємо ми зробити висновок, що протистояння більше не має того імперіалістичного характеру? Росія, європейські держави, Сполучені Штати були імперіалістичними суб’єктами вчора, під час Першого світового конфлікту, але не сьогодні? Чи варто ще раз визнати, що пролетарський інтернаціоналізм — це високозвучна і риторична фраза, якою можна набити рота в мирний час, яку заперечують і спродують, коли війна буржуазії заликає збирати пролетарів? Ганебна зрада, за домогою якої соціалістичні партії зреклися престолу перед буржуазними наказами напередодні Великої війни, тепер не за горами.
Необхідність, життєва потреба підтвердити справжній, цілісний пролетарський і революційний інтернаціоналізм завжди буде заперечуватися, містифікуватися, затьмарюватися найганебнішими софізмами, найтоншими «розрізненнями», найогиднішими викривленнями. І навіть в ім’я нібито «конкретного інтернаціоналізму» — який має лише опортуністичний сморід — щоразу намагатимуться встановити, на якого імперіалістичного мародера лягає «вина» у конфлікті, хто жертва і хто агресор, який мародер взагалі «найкращий» чи який найбільш «жахливий». Єдина «дипломатія», яку ці «інтернаціоналісти» не знають або не хочуть стверджувати, — це дипломатія робітничого класу, який завжди атакований на всіх фронтах імперіалістичної війни, у якого немає буржуазних мародерів, яких можна захищати чи віддавати перевагу і з усіма якими доводиться боротися.
Сьогодні, як і вчора, сказано без смішного самовдоволення, нас буде небагато проти ворожого світу, що складається з оголошених класових ворогів і підступних фальшивих друзів. Попри все, ми з високою головою стверджуємо завдання і честь тримати прапор єдиного пролетарського інтернаціоналізму, що без інших «прикметників», без компромісів і поступок; підняти червоний прапор єдиної війни, на заклик якої ми можемо відповісти «присутні!»: війни експлуатованих проти експлуататорів, проти війни капіталу та імперіалізму, проти всіх мародерів, залучених до цього неосяжного поділу між буржуазією. Це лише єдиний спосіб зробити свій внесок у збереження надії, історичної можливістї того, що вирішальна альтернатива – соціалізм чи варварство – все ще відкрита та здатна завершитися у великому визвольному русі робітничого класу та всього людства.
23 лютого 2022 року
Марксистська перспектива – гурток інтернаціоналістів «коаліція робітників»
circolo internazionalista "coalizione operaia" 